Канонічність архієрейських хіротоній УПЦ в Діаспорі

Канонічність архієрейських хіротоній Української Православної Церкви в Діаспорі (УПЦ Діаспори) ґрунтується на історичній тяглості та участі канонічних ієрархів, а також була підтверджена визнанням з боку Вселенського Патріархату. У цьому огляді подано аналіз розвитку цієї спадкоємності у контексті подій ХХ століття.

🔹 1. Передумови: церковна ситуація після Другої світової війни

Після Другої світової війни численні єпископи, духовенство та вірні Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), які емігрували на Захід, постали перед викликом збереження церковного життя в умовах розриву з церковною ієрархією в СРСР. УСРР і пізніше СРСР ліквідували УАПЦ (1930-ті) та контролювали Московський Патріархат, що унеможливлювало вільне канонічне підпорядкування.

🔹 2. Перші хіротонії на еміграції

У 1942 році на тимчасово окупованій німцями території України відбувся Пінський собор, який ухвалив відновлення єпископату УАПЦ. Хіротонії здійснював архієпископ Полікарп (Сікорський) разом з іншими єпископами, здебільшого поставленими у 1942–1944 рр. Формальною підставою для їх дій була ідея відновлення УАПЦ у формі автокефального устрою, відновлення єпископату через апостольську спадкоємність на базі єдиної наявної канонічної лінії.

📍 Пінський собор 1942 року

Історичний контекст:
Після початку Другої світової війни на території Західної України, яка до 1939 року належала Польщі, відродився рух за церковну автокефалію. Багато вірян і духовенства прагнули відновлення Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), що була ліквідована радянською владою у 1930-х роках.

Проведення Собору:
Собор відбувся 8–10 серпня 1942 року у місті Пінськ (тоді — окупована німцями територія), в приміщенні колишньої Пінської духовної семінарії. На ньому були присутні представники духовенства та мирян з різних регіонів України.

Мета:

• Відновити канонічну ієрархію УАПЦ.
• Затвердити її автокефаліальний статус.
• Обрати єпископат, спроможний керувати церковним життям.

⛪ Роль Митрополита Варшавського і всієї Польщі Діонісія (Валединського)

Митрополит Діонісій був предстоятелем Польської Автокефальної Православної Церкви, яка отримала томос про автокефалію від Константинопольського Патріархату в 1924 році. У 1942 році він благословив архієпископа Полікарпа на організацію церковного управління в Україні та на хіротонії нових єпископів.

Це благословення забезпечило канонічну спадкоємність хіротоній, що стало основою для легітимності УАПЦ та подальшого формування УПЦ в Діаспорі.

✝️ Наслідки

• Було хіротонізовано кількох нових єпископів (Никанор Абрамович, Мстислав Скрипник тощо).
• Після війни вони емігрували й на цій основі сформувалася УПЦ в Діаспорі.
• Митрополит Діонісій визнається канонічним гарантом цієї лінії.

Після еміграції на Захід (табірні громади в Німеччині) єпископат УАПЦ продовжив своє існування як УПЦ в Діаспорі.

🔹 3. Канонічна спадкоємність

Хіротонії 1942–1944 рр. відбулись за участі ієрархів, поставлених канонічно через Польську Автокефальну Православну Церкву, яка була в єдності з Константинопольським Патріархатом. Це забезпечило безперервність апостольської спадкоємності навіть в екстраординарних умовах вигнання.

🔹 4. Ситуація після 1947 року

Після втрати зв’язку з Україною УПЦ в Діаспорі продовжувала хіротонії самостійно, керуючись канонічними принципами та потребами вірних. Кожна хіротонія мала обґрунтування в апостольській спадкоємності та пастирській необхідності.

🔹 5. Визнання з боку Вселенського Патріархату

У 1995 році УПЦ в Діаспорі була офіційно прийнята до складу Константинопольського Патріархату. Було збережено її ієрархію, титули та адміністративну автономію. Це визнання фактично підтвердило її канонічність.

🔹 6. Теологічно-канонічна оцінка

• У випадках крайньої потреби можливі хіротонії без благословення “материнської” церкви, якщо збережено апостольську спадкоємність.
• Визнання Константинопольського Патріархату у 1995 році — ретроспективне підтвердження канонічності.

🔹 Висновок

Хіротонії УПЦ в Діаспорі є канонічними, тому що:

• відбувались у безперервності апостольської спадкоємності;
• відповідали реальним пастирським потребам;
• були визнані Константинопольським Патріархатом без застережень.

Предстоятелі УПЦ в Діаспорі

Єпархіальна структура